Благодійний проєкт «VIDDANI: весілля нескорених» разом з AURUM
Проєкт «VIDDANI: весілля нескорених» здійснює мрії закоханих захисників силами представників ТОПового українського бізнесу і волонтерів. Чотири дні абсолютної казки від тих, для кого честь послужити людям , що служать своїй країні і світлу. Ювелірна компанія AURUM також долучилась до благодійної ініціативи Проєкту «VIDDANI: весілля нескорених». Молодята змогли у фірмових магазинах мережі обрати собі весільні обручки, які компанія з радістю їм подарувала і долучилась до організації весілля. У не простий час для нашої країни і для її героїв розпочинались їхні історії кохання.
Перша пара - Юрик військовий з десантно-штурмових військ та Лілія - структурний підрозділ Міністерства оборони України
«Все почалося у далекою 2017 році у військовому санаторії “Хмільник”. На той час він служив у 80-ій десантно-штурмовій бригаді, і проходив реабілітацію після важкого поранення, яке отримав захищаючи Луганський аеропорт, а вона проходила службу в 101 (сто першій бригаді.) Юра пригадує як побачив її в червоному платті і не міг відвести погляду від її краси. ЇЇ не помітити просто було не можливо. Вона ж побачила гарного, простого і життєрадісного хлопця в клітчастих шортах і сірій футболці. Їхні відносини почали набирати обертів після спільної поїздки на екскурсію в Меджибіж.
Юра буквально на третій день познайомив кохану з своєю мамою Марією, щоб вона точно зрозуміла, що в нього серйозні наміри. А далі сотні кілометрів і життя на два міста: Лілюня в Києві, а Юрик в Чернівцях. Сотні розмов і з трепетом очікування зустрічі. Він не встигає на автобус і бере таксі, щоб догнати автобус в Кам’янці-Подільському, бо в Києві чекає його кохана. Вона за одну хвилину до відправлення потяга забігає у вагон, бо в них такі довгоочікувані вихідні. Вони такі різні і водночас такі рідні. Вона мріє про море, а він про гори, вона про подорожі машиною по нашій рідній Україні, а він про сплави на каное і ночівлі в палатках, вона мріє про рудого волохатого кота, а він про тигрового.
У них не звичайна історія пропозиції. Повномасштабне вторгнення застало Юру на роботі в Швеції. А його кохану Лілю на службі у Збройних Силах України. Зібравши речі, він повернувся назад в Україну, щоб стати до лав захисників. За день до від’їзду на фронт 8 березня 2022 року Юра зробив коханій пропозицію стати його дружиною. Він це зробив біля залізничного вокзалу з білою орхідеєю в руках під звуки повітряної тривоги. Спочатку урочисті моменти наречені вирішили відкласти до завершення війни. Вони думали, що це все ненадовго, але життя вносить свої корективи, деколи навіть не прості. Вони зрозуміли що не хочуть більше чекати, хочуть бути щасливі тут і зараз, всупереч війні.»
Друга пара – військові Національної гвардії України Олена та Влад
«Я в 2018 році пішла фельдшером на військову службу по контракту. Познайомились в 2019 році у військовій частині, коли Влад прийшов до нас на строкову службу. Він побачив мене на плацу і закохався з першого погляду. Влад був солдатом строкової служби, а я старшим сержантом на контракті і по правилам мені не можна було спілкуватись із солдатами строковиками, тому я сказала щоб він мені не писав і не дзвонив, а після «дембелю» шукав собі іншу дівчину. «Дембель» коханого настав в грудні 2020 року. На новий рік ми зустрілись на Софіївський площі у Києві біля ялинки і з того моменту почали зустрічатися.
В листопаді 2021 року я звільнилась з частини і думала що вже ніколи не повернусь працювати у військову структуру. Напередодні повномасштабного вторгнення я найшла роботу у Вінниці і 24 лютого мала офіційно працевлаштуватись, але так не склалось...
Влад перед повномасштабним вторгненням поїхав з Вінниці до себе додому в с. Катюжанка. Війна його застала, коли він поїхав забирати з аеропорту Бориспіль свого батька, який повернувся з роботи із закордону. Вони поїхали в село, де ввечері вже були кацапські танки, а через пару днів пропав зв’язок, світло, інтернет. Я не знаходила собі місця, молила Бога щоб він врятував його. Так і сталось. Після звільнення села ми разом мобілізувались в частину, в якій служили. Батько Влада також зразу мобілізувався, але в іншу частину. Зараз він служить в Донецькій області. Мій тато теж пішов служити в перший тиждень війни.»
У нас спільна мрія на всіх - наша якнайшвидша перемога, не розлучатися більше ніколи з рідними, насолоджуватися життям у вільній незалежній країні і просто бути щасливими.
