День ювеліра

Ювелірний фах дуже багатогранний. Це може бути дизайнер, який спеціалізується саме на ювелірних прикрасах або гравер, шліфувальних, огранувальник тощо.

Ювелірна справа зародилася ще у Стародавній Греції. Це одна з найдавніших професій. Змінювалися матеріали, мода на прикраси, але саме прагнення прикрашати себе та інших  – люди мали завжди.

Яскравий приклад – Скіфська Пектораль у Київському музеї. Це давні часи до нашої ери – а яка майстерність!

Історія ювелірної справи в Україні має свій унікальний шлях. Від славетних скіфів, через не таке давнє минуле, і до сьогодення. Перша згадка про Львівське золотарство (так у давні часи називали ювелірну справу) була вже у 1382 р., говорять історики.

У  XVI – XX ст. в Україні розвивалися всі стильові ювелірні напрями, які домінували у тогочасній Європі, але під впливом місцевого колориту, вони набували нових рис.

Золотарські (ювелірні) ремісничі цехи були створені у Києві, Острозі, Кам’янці-Подільському, Прилуках, Чернігові, Кременчуці.

Українські ювеліри мають свою самобутню школу, відому у всьому світі. Такі українські ювеліри, давніх та новітніх часів як Іван Равич, Ієремія Білецький, Михайло Юревич, Іван Анатазевич, Олексій Іщенко, Самсон Стрільбицький, Федір Гутович, Георгій Дробіс, Іосиф Маршак та багато інших визнані світовою спільнотою та заслуговують найвищих відзнак.

Довгий шлях був і в науки ювелірної майстерності. Майстрів готували з учнів (здібні хлопчики від 13-17 років) – щонайменше 3-5 років. Лише потім видавали право виготовляти та клеймувати.

Визначною сторінкою ювелірної історії України була постать Іосифа Маршака. Він наприкінці XIX ст століття відкрив маленьку майстерню на Подолі. Через рік вже переїхав на Хрещатик, де у 1903 році працювали 100 робітників з обсягом прибутку в 384 тисячі рублів, а в 1906 – 600 тисяч рублів. Робочий день з 8 до 18 та двогодинна перерва. Робочі не працюють у недільні дні, дванадесяті свята, та всі релігійні свята – представників інших віросповідань. Спеціальні умови були для дітей. Близько 300 майстрів було вивчено на фабриці. Маршак створив та утримував школу, виділив 5 тисяч на фонд допомоги немічним майстрам, що колись у нього працювали. Фабрика конкурувала  з фабрикою «Фаберже» (дві філії – Київ та Одеса). Було багато почесних відзнак, золотих медалей, дипломів гран-прі на всесвітніх та всеросійських виставках 1905-1913рр. Перед смертю заповів 1 млн. рублів на училище, школи та благочинність.

Ще з давніх часів асортимент виробів, які виготовляли ювелірні майстри, був дуже широким. Зокрема, це були символи влади, такі як булави, перначі, культовий посуд, різноманітні аксесуари для костюмів та, звісно ж, коштовності.

Для Львівських майстрів, наприклад, була характерною своєрідна манера оздоблення коштовним та напівкоштовним камінням зброї та кінського спорядження. Оскільки камені поставляли з Близького Сходу, львівські майстри поєднували східні мотиви з елементами західноєвропейського мистецтва.

З другої половини XVII ст.  в обробці та декорі дорогоцінних металів, зокрема, київські ювеліри використовували лиття, кування, карбування, гравірування, позолоту, живописну емаль, чернь, скань.

Широкий спектр творчих надбань – від виготовлення риз до ікон, до найвишуканіших прикрас та утилітарних предметів (посуд. Тощо).

Найвищим розвитком українське золотарство відзначилося у добу українського бароко. Тоді українські майстри використовували елементи місцевої флори: волошки, барвінок, плоди малини, шипшини тощо. Вишукані карбовані орнаменти створювали такі майстри як І. Білецький, І. Равич, М. Нарунович, М. Лазаревич, В. Мощенко, стиль «українське бароко» у ювелірній справі бере початок з тих часів.

В період радянської доби на території України було створено 4 ювелірних заводи з виробництва виробів: Київський, Львівський, Харківський та Одеський та два гранильних комбінати – Вінницький «Кристал» та Київський «Ізумруд», працювали у великих містах ремточмеханіки – невеликі ювелірні майстерні та переробні підприємства.

З 70-80-х років XX ст. ювеліри України активно виходять на міжнародну арену, беруть участь у престижних виставках. Провідні наші художники-ювеліри того часу  – Ю. Федоров, О. Міхальянц, О. Письменний, В. Друзенко (Київ), Є. Жданов, Т. Письменна (Сімферополь) та інші.

З часів незалежності в Україні кількість ювелірних підприємств збільшилося до 7500, у наш час на Україні працюють сотні ювелірних підприємств.

Спеціальність ювеліра передбачає обробку каменів і металів, створення ескізів, моделювання та втілення задумів у життя. Це ніби художник і математик в одній особі. Творчість – неподільна з натхненням, а раціональна точність допомагає набути справжньої майстерності.

Українські ювеліри опановують найновітніші технології та впроваджують свої. Ювелірна галузь України – передова та розвинена. Пишаймося цим!

 

Зі святом всіх майстрів ювелірної краси!